.jpg)
Ольга Юліанівна Кобилянська народилася в містечку Гура- Гумора на півдні Буковини (тепер — територія Румунії) 27 листопада 1863 р. у багатодітній родині. Батько, Юліан Кобилянський, прихильно ставився до української культури - мови, пісні. Мати Ольги, Марія Вернер, походила з німецької родини. З любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала дітей у пошані й любові до свого українського коріння. Ольга була четвертою дитиною в сім'ї.
Кілька років родина прожила у місті Сучаві, а згодом, коли Ользі виповнилося 8 років, переїхала до міста Кімполунга, де серед розкішної природи минули дитинство та юність Ольги. У Кімполунзі дівчина відвідує початкову народну школу, де навчання здійснювалося виключно німецькою — офіційною мовою тогочасної Буковини. І хоча доводилося жити в німецько-румунському оточенні, батько подбав, щоб дочка приватно вивчала й українську мову, ще одна мова — польська — постійно звучала вдома.
З народної школи Ольга перейшла до дівочої "нормальної" школи, в якій навчалася лише до п'ятого курсу, бо для оплати подальшого навчання' доньки в батька не вистачало грошей. Ольга продовжила навчання самостійно, згодом ставши однією з найосвіченіших жінок свого часу. До уподобань Ольги можна додати захоплення музикою, безмежну й незрадливу любов до якої Кобилянська пронесла крізь усю свою творчість.
Тоді ж вона мала й ще одне хобі, про яке згадувала в щоденнику,— це пристрасть до верхової їзди, що дарувала їй відчуття повної свободи. Ще одним захопленням письменниці було малярство, але, не маючи відповідної для малювання школи, Ольга відмовляється від цього заняття.
У віці 13—14 років майбутня письменниця пише вірші німецькою мовою.
У 1880 р. написане перше німецькомовне оповідання О. Кобилянської — "Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини", у 1883 р. — "Воля чи доля". Потім були створені алегоричні замальовки "Видиво" (1885), "Голубка і дуб" (1886), оповідання "Вона вийшла заміж" (1886—1887).
Період ранньої творчості О. Кобилянської знаменний і переломом у її світогляді, який спричинило знайомство письменниці-початківця із Софією Окуневською, донькою повітового лікаря. Саме вона, а згодом і її своячка Наталя Кобринська, прочитавши перші твори Ольги, переконливо радили їй писати українською. О. Кобилянська старанно опановувала закони рідної мови, хоча це давалось нелегко. Будучи вже відомою письменницею, вона часто просила українських митців виправляти мову її творів.
У 1888 р. О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість "Лореляй", яка в 1896 році була опублікована українською мовою під назвою "Царівна". Саме завдяки цій повісті з О. Кобилянською як письменницею знайомиться Леся Українка, яка прочитала рукопис й відтоді пильно стежила за її творами.
Через хворобливість матері та через молодших братів Ольги, які закінчували навчання, родина у 1891 р. переїжджає до Чернівців '•'— міста, в якому О. Кобилянська житиме до самої смерті. Для письменниці почався новий період життя. Із приїздом до Чернівців для неї відкривається новий світ, широкий і багатий для творчої праці. Тут Кобилянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайомиться з українським літературним життям. Тут вона могла
читати літературні та мистецькі журнали,, знайомитися з творами сучасної української літератури, спілкуватися з освіченими людьми, інтелігенцією..
У 1892р. письменниця пише працю "Рівноправність жінок", того ж року виступає в журналі "Народ" із нарисом "Жіноча вистава в Чикаго". Наступного року бере участь у виданні альманаху "Наша доля", вміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи.
У 1894 р. друкує в журналі "Зоря" повість "Людина" ,присвячена Н. Кобринській — відомій у Галичині письменниці й громадській діячці, відкриває бібліотеку, навчає дітей грамоти,.
Упродовж наступних років О. Кобилянська. активно пише повісті та оповідання "Він і вона" (1895), "Царівна" (1896)* "Що я любив" (1896), а далі "Ніоба", "Некультурна", "Природа", (1898), "Земля", "У неділю рано зілля копала", "Через кладку", "За ситуаціями", "Апостол черні" та багато інших творів.
У 1902р. письменниця написала соціально-психологічну повість "Земля". У 1903р. Ольга зібралася вдруге поїхати до Києва — на ювілей М. Лисенка. Та важко захворіла маги, і вона змушена була залишитися вдома. Тяжка праця по господарству, а також простуда викликали хворобу в самої О. Кобилянської. Наприкінці 1903 р. її розбив частковий параліч. І хоча лікування на німецьких та чеських курортах до певної міри знешкодили наслідки недуги, починаючи з 1903р. вона постійно хворіла, а коштів на систематичне лікування не вистачало. Приблизно в той самий час, на початку 1900-х pp. О. Кобилянська переживає драму особистого життя, пов'язану з іменем Осипа Маковея. Саме він, здавна приятелюючи з О. Кобилянською, стимулював її творчість, був першим проникливим професійним критиком. Тривалі дружні стосунки, які виникли між ними із взаємної симпатії переросли в почуття кохання. О. Кобилянеька мріяла про одруження, і навіть першою заговорила про це. Проте О. Маковей несподівано одружився з іншою жінкою. До кінця життя О. Кобилянська залишалася самотньою.
У 1909р. письменниця написала лірико-романтичну повість "В неділю рано зілля копала", взявши за основу пісню Марусі Чурай "Ой не ходи, Грицю",
Протягом 1915—1923 pp. О. Кобилянська пише низку оповідань, новел, нарисів, у яких розкриває трагічну безвихідь, страждання, розпуку і біль, викликаних драматизмом ситуації, породженої Першою світовою війною — "Лист засудженого вояка до своєї жінки", "Назустріч долі", "Юда" (усі — 1917р.), "Сниться" (1922), "Зійшов з розуму" (1923), які увійшли до збірки "Але Господь мовчить..." (1927). У 1926—1929 pp. у Харкові виходить дев'ятитомне зібрання творів письменниці.
У 1941 р. румунська воєнна жандармерія встановлює нагляд за О. Кобилянською, готуючи судову розправу над нею.
О. Кобилянська померла 21 березня 1942р. Окупаційна влада заборонила публікувати некролог українською мовою та виголошувати промови над могилою.
У Чернівцях в будинку, де жила письменниця, у 1944 відкрито меморіальний музей, до 100-річного ювілею Кобилянеької її ім'я присвоєно Чернівецькому театрові, вулицям у містах Буковини. У 1973р. відкрито музей письменниці в с. Димка, де вона влітку відпочивала.
Повість О. Кобилянеької "Людина" є першою в українській літературі спробою розкрити проблему емансипації жінки. Твір присвячений приниженому становищу жінки в тодішньому суспільстві.У центрі повісті — молода дівчина Олена Ляуфлер, дочка лісового радника, вона повстає проти ролі жінки, інтереси якої обмежуться дітьми, церквою, кухнею. Героїня повісті багато читає "серйозних книг", тонко відчуває красу природи, людини, творів мистецтва. її глибоко хвилює музика, котра здатна розкрити найтонші переживання,хоче бути незалежною, творити власну долю, а не бути лише дружиною та матір'ю, придатком і прикрасою чоловіка. Дівчину підтримував тільки студент-медик Лієвич, котрий навчався у Швейцарії і доводив, що майбутнє жінок — у їхніх руках, що освіта спрямує їх на нові шляхи. Та доля була немилосердною до дівчини: студент помер, і знову вона залишилася самотньою. А світ, якому вона протистояла, виявився надто сильним, і врешті-решт під тягарем суспільних та родинних обставин вона змушена їм скоритися: щоб врятувати батьків від повного розорення і знайти якусь опору в житті, вона виходить заміж за духовно убогу, чужу їй людину.
Одним з центральних творів нашої літератури стала повість "Земля", в якій Кобилянська на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка поблизу Чернівців, порушила вічну тему влади землі над селянином. Трагедія сталася в родині добрих, працьовитих, порядних господарів. Праця для Івоніки й Марійки, — це сенс їхнього життя. Найщиріші сподівання батьків пов'язані з тим, щоб і обидва сини так само шанували землю, ревно працювали на ній. Помітивши, що Сава байдуже ставиться до господарювання, батько застерігає Саву, що він може залишитися без власної ниви.Тоді у Сави визріває план: якщо залишитися єдиним сином, то батькова земля перейде йому в спадок, що б там не було. Письменниця поступово, але Докори брата Михайла за зв'язок із злодійкуватою Рахірою розлютовують Саву, до того ж і Рахіра заявила парубкові, що без землі їхнє щастя неможливе. Тепер Сава опинився перед вибором. Щоб не втратити Рахіри, він іде "стежкою" біблійного Каїна, зважившись на страшний злочин братовбивства. Трагедія одним махом зруйнувала родину Федорчуків, принесла всім нечувані страждання.
З головною темою влади землі пов'язана тема солдатчини, Щоб відкупити сина Михайла, свою єдину надію, батько продає воли, дає хабаря урядовцеві, та все ж не врятовує Михайла від солдатчини.
Сьогодні інтерес до творчості О. Кобилянської поглиблюється, адже зустріч з великим майстром слова завжди радісна і повчальна.
Твори Ольги Кобилянської є у нашій бібліотеці, тож запрошуємо до читання.
Немає коментарів:
Дописати коментар