Життя та творчість Миколи Хвильового

 

13 грудня виповнюється 130 років з дня народження Миколи  Хвильового - українського прозаїка, поета, публіциста, політичного діяча, одного з основоположників пореволюційної  української  прози.

Пропонуємо до вашої  уваги інформ- досьє  " Життя та творчість  Миколи  Хвильового".

                           Народився Микола Григорович Фітільов( справжнє прізвище Хвильового)  13 грудня 1893 р. в селищі Тростянець на Харківщині (тепер Сумської області) в родині вчителів. Навчався в Охтирській гімназії, але атестата не одержав за пропаганду української мови.

З 11 чи 12 років Микола виростав без батька.

. У 1914— 1916 рр. воював на фронтах Першої світової війни,  Перші поезії почав друкувати в 1917 р. ("Шляхи мистецтва"), а далі — прозу. Був організатором збройної боротьби проти гетьманських військ на Харківщині. 

У столичному Харкові у 1921р. Хвильовий дебютував як поет, видавши поетичні книги: "В електричний вік", "Молодість". У 1923 р. окремим виданням вийшла славетна збірка оповідань "Сині етюди", наступного року — збірка новел та оповідань "Осінь".

З виходом першої поетичної книги в 1921 р. постать Хвильового відразу привернула до себе увагу, адже свою поезію він творив у стильовій манері неоромантизму та імпресіонізму. Та все ж за творчим обдаруванням М. Хвильовий був прозаїком. Ерудиція і вроджений талант лідера притягували до Миколи Хвильового сучасників. Він організував найпотужнішу літературну структуру — ВАПЛІТЕ. Керівництво здійснювали М. Хвильовий, М. Яловий (президент) та О. Досвітній. ВАПЛІТЕ об'єднала найталановитіших митців, які тоді мешкали в Харкові (П. Тичина, Ю. Яновський, М. Куліш, М. Бажан, О. Довженко, М. Йогансен, О. Слісаренко, Ю. Смолич, Г. Епік, П. Панч та інші). У  програмі організації йшлося про те, що її члени обирають вільний розвиток усіх течій і стилів, підтримують талановитість і новаторство, високу професійну майстерність, дбають про престиж української літератури. Шлях, обраний ВАПЛІТЕ, суттєво відрізнявся від того, що пропонувала українському мистецтву більшовицька ідеологія, а тому організація відразу привернула до себе увагу партійного чиновництва. Недарма в пізніші, репресивні та "застійні" роки, сама лише належність до неї вже вважалася серйозним обвинуваченням.  Час появи на літературній арені ВАПЛІТЕ збігся з розгортанням найгучнішої літературної дискусії 1925—1928 pp., яка мала об'єктивні підвалини-визначення сучасного стану і подальшого шляху розвитку українського мистецтва. Дискусія розпочалася зі статті М. Хвильового "Про "сатану в бочці", або про графоманів, спекулянтів та інших " просвітян".

Саме М. Хвильовий категорично поставив питання "Європа чи просвіта?", маючи на увазі рішучий поворот рідної літератури на самостійний, вільний від будь-яких зовнішніх втручань і тиску, виеокопрофесійний шлях розвитку, її орієнтацію на "психологічну Європу", тобто найкращі здобутки європейського мистецтва. У розпалі літературної дискусії з'являються і цикли памфлетів Миколи Хвильового "Камо грядеши", "Думки проти течії", "Апологети писаризму" та стаття "Україна чи Малоросія?" (написана 1926р. стаття була заборонена і стала відомою читачеві лише в 1990 р.), в яких розкривалася, глибоко аргументувалася суть проголошених ним гасел орієнтації на "психологічну Європу", "геть від Москви", "романтики вітаїзму", "азіатського ренесансу".

Питання, порушене Хвильовим, було важливим для багатьох тогочасних письменників. Багато хто з них радо відгукнувся творчими пошуками. Але партійні органи   рішуче  засудили дії М. Хвильового й взагалі ваплітян. А в січні 1927 p., щоб урятувати ВАПЛІТЕ, Хвильовий, Яловий і Досвітній виступили у пресі зі спокутувальним листом, вийшли з організації. Але це був формальний вихід, про що свідчить подальша поведінка колишніх лідерів — із початково обраного шляху сходити вони не збиралися. Після самоліквідації 1928р. ВАПЛІТЕ вони утворили організацію Пролітфронт  видавали журнали "Літературний ярмарок" та "Пролітфронт". Дискусія, що починалась як літературна, переросла в політичну, чимало письменників після неї одержали ярлики ідеологічних ворогів, а найперше — Микола Хвильовий. 

Хмари однієї з найстрашніших трагедій XX ст. вже збиралися над Україною. Наступала пора гірких поразок та розчарувань і для самого письменника. Перестає виходити журнал "Вапліте", а відтак припиняє існування й сама організація. Письменник змушений писати покаянні листи, клястися у вірності комуністичній ідеології. Читати ці документи ( статті, спрямовані проти товаришів по перу) гірко й сьогодні, та вони дають уявлення, в яку безвихідь "героїчного терпіння" був загнаний М. Хвильовий і його соратники. Вже 1929 р. сфабрикованим процесом СВУ започатковується доба масових репресій.

Перші збірки оповідань М. Хвильового "Сині етюди" та "Осінь" засвідчили його потужний мистецький талант, справили вибухове враження. Вони були зустрінуті найавторитетнішими тогочасними критиками як явище значне й цілком новаторське, дали підстави говорити про майстра, який витворив у нашій літературі власний стиль, У його творах ми не знайдемо поетичного оспівування героїки революції, тут немає пафосного уславлення "борців за нові революційні ідеали", що можна було спостерігати в багатьох тогочасних ідеологічних "трубадурів". В оповіданнях "Мати", "Солонський яр", "Наречений", "Редактор Карк", "Синій листопад", "Кіт у чоботях", "Я (Романтика)" — складна революційна дійсність, якій найбільше пасують ключові слова: кров, смерть, насильство, трагедія, сум, безповоротна втрата чогось по-справжньому вартісного. Там герої М. Хвильового постають не як переможці, які вже завоювали світ, не як будівничі майбутнього якщо не для себе, то для своїх дітей, а скоріше як жертви цієї революційної дійсності. 

Микола Хвильовий за своїми політичними переконаннями був українським комуністом. Саме в цьому полягала його внутрішня роздвоєність і трагедія. Адже він пізно зрозумів, що більшовизм і національна ідея — поняття несумісні. Микола Хвильовий воював за новий світ для своєї України і водночас стріляв у неї, як його герой-фанат у новелі "Я (Романтика)" стріляє у власну матір. Вічне протистояння добра і зла в цій новелі перенесено в душу героя. Це протистояння викликає небезпідставну тривогу за світ і за людину в цьому новому світі. 

13 травня 1933 р. прогримів постріл, що обірвав життя Миколи Хвильового, одного з найталановитіших письменників XX ст. Сталося це ясного ранку в присутності М. Куліша, Г. Епіка, О. Досвітнього. Хвильовий грав на якомусь щипковому вірменському інструменті, потім вийшов до сусідньої кімнати і там вистрілив собі у скроню. На столі залишив передсмертну записку: "Арешт Ялового (Михайла Ялового, першого президента ВАПЛІТЕ, напередодні було заарештовано) — це розстріл цілої Генерації... За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий. Отже, як говорить Семенко,... ясно. Сьогодні прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13. Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче. Хай живе комунізм. Хай живе соціалістичне будівництво. Хай живе Комуністична партія".

Крах комуністичних ідеалів, відсутність творчої свободи, насильство "казарменого соціалізму" і наближення "розстрілу цілої генерації", безкінечні звинувачення в "буржуазному націоналізмі" штовхнули Хвильового до самогубства. Куля в скроню була останньою крапкою в творчості письменника. Дуже прикро, що впродовж багатьох десятиліть твори Миколи Хвильового були вилучені з читацького вжитку, не передруковувалися, не згадувалися в радянських історіях української літератури, а ім'я письменника було забороненим. Але сьогодні ми маємо можливість почути застороги талановитого митця, щоб ніколи не повторювати трагічних помилок минулого. 

                                                                                    Матеріал  взято з  Інтернету.

У нашій бібліотеці є зібрання творів М. Хвильового в 2-х томах, з якими ви можете ознайомитись.