Народні легенди та перекази записані від старожилів села : Довбак Ганни Федорівни ( народилася 9 березня 1942р ), Сподні Ганни Миколаївни ( народилася 21 червня 1940 р.)
Легенда про " Палькув орішок".
Є у нашому селові такоє місце, що люди го обходят десятов дорогов.
Колись давно, коли із Королева йшли люди у наше село, то щоб зрізати путь, ішли польом, через сад та попри орішка. І так одного разу йшов чоловік.. Чи на свальбі був, чи де, не знати. Дуже ся задержав та думат собі, що оби не йти так довго іду я коротким путьом, я чоловік, я ся ни бою ити польом, тай прожектор із штації світит. Иде ун через поле та здалеку никат, а коло Пальковаго орішка коні з плугом орют - коні самі орют зимлю - то уперед, то узад. Чоловік ся доста напудив, прибавив хода тай прибіг думу.
На другий динь думат собі, ити би поникати, што там оті коні орали. Чи то кось там орав, чи штось сіяли, ко знає. Іде чоловік, пудходит до того місця, а там нич ни орато, руна земля. Дуже ся зачудував. Но, а вже люди кажут, што ото чорт у самоє пуночи орав там зимлю. І всі ся бояли ходити тим путьом.
Легенда про упиря
Нянько сокотив коні коло хащи із кумом. Уночи сплят они у колибі, тай раз чує што у хащи кунь порскат. Пробудився нянько та каже : " Юре, уставай та никай який файний кунь". Повставали та никают, а ото такий файний кунь, чужий, прийшов пасти на їхньоє пастбище, бо там була дуже файна трава, што мош було і косити на сіно.
Юра товди каже :" Микуло, як ся будеме ділити?" І рішили , што ведут коня думу. Заязали на нього шпаргу та ведут го, а кунь файний, білий. Тай лиш почалося розвидняти, запів когут, а у них у руках лиш ся шпарга лишила, а кунь ізчез. А ото був упирь насправді.
Немає коментарів:
Дописати коментар